КОПЕЛЄВ Лев Зіновійович (09.04.1912 – 18.06.1997) – письменник, літературознавець, перекладач, мемуарист, педагог, громадський та політичний діяч, дисидент. Член міжнародного Пен-клубу, Спілки письменників ФРН, почесний доктор Нової школи соціальних досліджень у Нью-Йорку.
Народився в місті Києві у сім'ї земського агронома. Навчався спочатку в Києві, потім у Харкові в профшколі. З 1928 р. працював токарем, пізніше заводським журналістом. 1932 працював у редакції газ. "Харківський паровозник", брав участь у колективізації украінських селян (у чому згодом розкаювався), був свідком голодомору (див. Голодомор 1932–1933 років в УСРР). 1933-1941 навчався у Харкові та Москві. З 1938 р. аспірант, асистент та викладач при Московському інституті філософії, літератури та історії (ІФЛІ); 1941 р. захистив кандидатську дисертацію на тему „Драматургія Шіллера та проблеми французької революції“.
1941-1945 був на фронті, працював у відділі пропаганди; 1945р. під час вступу радянських військ у Східну Пруссію було заарештовано та засуджено до табірного ув'язнення за „пропаганду буржуазного гуманізму“ та „співчуття ворогові“. 1945-1954 був ув'язненим у сталінських таборах. 1954-1968 реабілітований у 1956 р.: перші публікації наукових праць. Починаючи з 1957р. займався науково-дослідною діяльністю та читав лекції. 1973 вперше в Німеччині була опублікована книга про російсько-німецькі літературні зв'язки. 1980 присуджено премію ім. Фрідріха Гундольфа Німецької академії мови та поезії, Дармштадт. 1980 отримав разом із дружиною Раїсою Орловою дозвіл на виїзд у Федеративну Республіку Німеччину для наукової роботи, у листопаді гостював у Белля у Кельні. 1981 у січні був позбавлений радянського громадянства, у жовтні отримав премію Миру німецької книжкової торгівлі із зимового семестру 1981/82 працював професором в університеті міста Вупперталя, у наступні роки активно займався лекційною та публіцистичною діяльністю. Льву Копелєву було присуджено премії та нагороди у Німеччині та інших країнах. 18 червня 1997 Лев Копелєв помер у Кельні.
