Жан Ваньє: «Нам потрібно розвивати смак до правди»

Жан Ваньє: «Нам потрібно розвивати смак до правди»

Жан Ваньє. Дорога додому / Пер з. англ. Ганни Косів. – К.: Дух і літера, 2015

«Ти ще не блаженний, якщо поза собою шукаєш якихось благ. Збери свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе колодязь тієї води, яка зросить і твій дім, і сусідські», – саме ці слова Григорія Сковороди могли б бути найкращим епіграфом до книжки Жана Ваньє. Адже «дорога додому», винесена в заголовок видання, це і є повернення до себе справжнього, що, в свою чергу, допомагає з’єднатися з іншими. Бо йдеться про цілісність життя, в якому немає нічого й нікого зайвого: усі ми, розумні й не дуже, багаті й бідні, успішні й невдахи – незамінні ланки цього незбагненно прекрасного механізму, покликані посилювати одне одного навіть (а може – й передовсім) своїми слабкостями. Це і є оте таємниче сопричастя, про яке так часто говориться в книжці.

Читаючи «Дорогу додому», я згадувала нещодавній приїзд Ніка Вуйчича в Україну. Дивлячись на цю абсолютно, здавалось би, безпорадну людину – без сторонньої допомоги чоловік не може навіть поїсти, – думалось про те, що… ми ж усі такі. Просто часом не так відверто видно оцю нашу залежність один від одного, неможливість повноцінно жити самим.

На цьому й наголошує Жан Ваньє, аналізуючи свій досвід роботи з розумово неповносправними людьми у заснованих ним спільнотах «Лярш» та «Віра і Світло»: розглядати допомогу їм лише як акт милосердя «нормальних» людей було б дуже однобоко – це взаємозбагачення. Слабкі люди допомагають розкрити прихований ресурс ніжності в «сильних» та часом підкоригувати їхні життєві цілі й налаштування. Власне, розкрити серця, які так часто перекриває активна розумова діяльність.

Аналізуючи досвід спільнот заснованих ним організацій по всьому світі, Жан Ваньє ділиться висновками, які виходять далеко за межі специфіки роботи з розумово неповносправними людьми, тому це видання буде цікавим не лише тим, хто вирішив присвятити свій час служінню людям з особливими потребами, а й узагалі всім, хто шукає свою ідентичність, прагне пізнати ту істину, яка визволяє із внутрішніх мурів. Адже «за мурами лежить не лише те, що є найбільш зраненим і темним в людині, а й те, що є найгарнішим. Там є потенціал радості й любові, але є і панічний страх перед любов’ю і стражданням, які асоціюються з любов’ю. Точка відліку, з якої ми діємо, є часто цим муром, а не джерелом нашого єства».

Життя автора – в минулому морського офіцера, згодом викладача філософії, змінило навернення до християнства, саме слово Ісуса Христа стало найбільшим джерелом натхнення для Жана Ваньє, без якого, переконаний автор, і всі його поради безсилі. Вони лише покликані очистити це джерело у серці, яке, за словами Григорія Сковороди, «зросить і твій дім, і сусідські».

За стилем автора вгадується досвідчений проповідник, що, втім, не складає враження проговорювання загальних, багато разів повторюваних істин: за рядками книжки вгадується глибокий, живий досвід сопричастя з Богом, і це дає його словам силу особистого свідчення.

У книжці розглядається чимало складних питань і ситуацій, але загалом найголовніша порада Жана Ваньє – це відкритість. Перед собою і людьми. Ключова настанова автора на «дорозі додому» така: «Нам потрібно розвивати смак до правди». Тобто не відводити очей від реальності ні власного становища, ні тієї ситуації, в якій перебувають інші люди. Жити на повну силу в миті цієї реальності, хай би якою вона була, тут-і-тепер. «Бог та універсальна істина не перебувають ані в небі й зорях, ані в теоріях, ідеологіях чи ідеалах. Вони заховані в убогих і слабких, які вимагають від нас насамперед визнання й сопричастя. Так само, як найчистіші субстанції з очисними властивостями походять із речей, що є гнилими, – вино та алкоголь з ферментованих фруктів, пеніцилін із грибка – і так само, як земля живиться гноєм, так і наші серця та внутрішня розбитість зцілює сопричастя з усім, що ми до цього моменту відкидали і чого боялися: бідними і слабкими, ворогами і незнайомцями. Таким чином, ми спускаємося в землю, в бруд реальності. Бо в цій землі заховане світло».