Новини

Презентація книжки Люсьєна Нулле "Клен у серці"

Презентація книжки Люсьєна Нулле «Клен у серці»

Новини

Дорогі друзі!
Запрошуємо всіх на презентацію книжки
«Клен у серці» Люсьєна Нулле,
що відбудеться 14 березня о 17.00
в Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського
за адресою: вул. Якіра, 13.
На презентації буде Автор книжки — Люсьєн Нулле

“LA GAYA SCIENZA” Сергія Борисовича Кримського

“LA GAYA SCIENZA” Сергія Борисовича Кримського

Новини

Автор:

У жовтні 2015 рокув Римі я мала нагоду особисто познайомитися з Костянтином Сіговим. Контекст був доволі символічний: конференція, «Україна між Європейським Заходом та Сходом», яка проходила в стінах Академії деі Лінчеї — найстарішої наукової академії в світі, одним з перших членів якої був Галілео Галілей. Атмосфера на конференції була висока й водночас камерна, а плідні дискусії тривали й у перервах між засіданнями. Я зацікавилася доповіддю пана Сігова, у якій він порушив проблематику Homo dignitusв Україні після Майдану, і після виступу вирішила привітати його.Відразу зав’язалася невимушена розмова, у якій Костянтин згадав про свого наукового керівника Сергія Борисовича Кримського. Як органічно прозвучало це імя в стінах Академії деї Лінчеї! «А Ви напишіть про нього спогади», — запропонував Костянтин. Таку пропозицію я теж сприйняла цілком природно, адже всі, хто знав проф. Кримського немов поєднанні аурою причетности до його духовної спадщини. Докладнiше

Звуковой анализ поэзии  (часть 3)

Звуковой анализ поэзии (часть 3)

Новини

Автор:

ОТНОШЕНИЕ К ТРАДИЦИИ
«Китайское путешествие» являет собой образец современной поэзии и, как таковой, несет на себе её характерные черты: отсутствие узнаваемого сюжета и узнаваемого лирического героя… Но при всём том, можно всё-таки угадать связующую нить, проходящую через весь цикл. Чаще всего в стихах появляется слово «сердце».
№1 «Родина! вскрикнуло сердце при виде ивы…»
№3 «задыхается, бегом бежит сердце
с совершенно пустой котомкой
по стволу, по холмам и оврагам веток
в длинные, в широкие глаза храмов,
к зеркалу в алтаре,
на зеленый пол.» Докладнiше

Звуковой анализ поэзии (часть вторая, стихи 1 - 18)

Звуковой анализ поэзии (часть вторая, стихи 1 — 18)

Новини

Автор:

1.
И МЕНЯ УДИВИЛО
— омонимическая рифма+симметрия
ТАКИЕ ИВЫ В КИТАЕ — симметрия (подсказано О.А. Седаковой)
и меня — в Китае — омонимическая рифма+симметрия
и меня — каменных — омонимическая рифма
и меня — знакомо — омонимическая рифма
и меня — как медленно — омонимическая рифма
и меня — Родина — омонимическая рифма
и меня — смывающие — омонимическая рифма
и меня — великой — омонимическая рифма
и меня — встретит — омонимическая рифма
уди-вило — воды — омонимическая рифма+симметрия Докладнiше

Звуковой анализ поэзии (часть первая)

Звуковой анализ поэзии (часть первая)

Новини

Автор:

«СЛОВО В ЕГО ЗВУКОВОЙ ПЛОТИ»
Основным импульсом к данной работе послужили слова сказанные О.А. Седаковой на совместном творческом вечере с композитором А.К. Вустиным: «В конце XIX, начале XX века начались большие перемены, что-то случилось. Эта революция затронула всё: музыку, пластику, слово, философию… Со своей стороны мне хотелось предложить мысли о том, что случилось в поэзии. Из поэзии уходит узнаваемый сюжет, узнаваемый лирический герой, сразу же опознаваемое значение слова. Здесь появляются какие-то странные фантастические значения слов. Во французской поэзии, у Маларме; в русской – у Мандельштама, у Хлебникова, в английской поэзии… Во всей европейской поэзии это происходит. Докладнiше

У самого истока глагола

У самого истока глагола

Новини

Автор:

(Сергей Аверинцев: опыт построения культуры)

«Крины молитвенные»

Принимаясь за это размышление о Сергее Сергеевиче Аверинцеве, я прежде всего обращаюсь к его стихам. Стихи эти хотелось бы назвать «молитвенными кринами», как иеромонах Киприан Керн назвал свою книгу о литургической поэзии, чьи слова, как стебли цветов, чуть сгибаются под легкой, бесплотной тяжестью молитвы.

Боже, слова отбегают
от утлого жилища человека
к чувству нашему плотскому
неразгаданно безучастны;
отбившись от руки, блуждают.
Как псы одичалые воют:
лучше им к Тебе возвратиться,
к Твоей приникнуть святыне. Докладнiше

Майкл Лакс і його «Метафізика»

Майкл Лакс і його «Метафізика»

Новини, Рецензії

Автор:

У видавництві «Дух і Літера» вийшов свіжий переклад книжки професора американського університету Нотр Дейм Майкла Лакса «Метафізика». Майкл Лакс вже читав лекції на цю тему у Києві в інституті філософії імені Сковороди влітку 2013 року, тому цікаво було би прочитати і його книжку. Цікавість ця особливо сильна тому, що Лакс — філософ аналітичний, а аналітика і метафізика — це речі далекі одна від одної. Типовою метафізичною проблемою, наприклад, вважається доведення існування Бога. Аристотель та Фома Аквинський висунули ідею, що Бог є нерухомим двигуном, оскільки він єдиний змушує рухатися всі предмети у Всесвіті. «Дозвольте! — сказав би на це аналітичний філософ, — а як же третій закон Ньютона? Сила дії дорівнює силі протидії. Якщо Бог штовхне якийсь предмет, то одразу і сам рушить у протилежний бік». І от на це у філософа-метафізика не знайшлося би жодних аргументів. Ось в чому різниця: аналітичний філософ прагне до якомога більшої раціональності, а філософ-метафізик припускає існування абсолютно ірраціональних речей, про які і міркувати можна також ірраціонально. Докладнiше

Презентація книги "Майдан. Свідчення. Київ, 2013-2014"

Презентація книги «Майдан. Свідчення. Київ, 2013-2014»

Новини

23 лютого 18.00 в Українському кризовому медіа центрі (вул. Хрещатик, 2 Український дім) відбудеться презентація книги «Майдан. Свідчення. Київ, 2013-2014». Видання є спільним проектом Києво-Могилянської Бізнес-Школи та видавництва «Дух і літера», реалізованим за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

Ця книга є добіркою свідчень про події Революції Гідності в Україні. В ній зібрані розповіді оборонців, медиків, священників, митців, — людей різного віку та фаху, мешканців практично всіх регіонів країни. Вони були учасниками і свідками «народження нової нації». Докладнiше

Свідчення очевидців Майдану. Фрагменти із книги

Свідчення очевидців Майдану. Фрагменти із книги

Новини

20.02.2016
Видавництво «Дух і Літера»
Фото: Ганна Грабарська

«Майдан. Свідчення. Київ, 2013-2014 роки»  – це добірка спогадів очевидців про події Революції Гідності в Україні.

В березні 2014 року група волонтерів почала записувати інтерв’ю з учасниками Майдану, щоби зберегти свідчення простих людей, (не)пересічних громадян, які вийшли відстоювати своє майбутнє.

За час роботи над проектом було зібрано близько 300 свідчень, кожне з яких – це унікальний досвід окремої людини. Різні долі, різні причини, але спільне бажання жити краще. 

Книга, яка вийшла нещодавно у видавництві «Дух і Літера», вміщує 150 свідчень: розповіді оборонців, медиків, священиків, митців – людей різного віку та фаху, мешканців практично всіх регіонів країни. 

Багатоголосся думок, представлених у цьому виданні, переконані його упорядники Леонід Фінберг та Уляна Головач, зацікавить як сьогоднішніх, так і прийдешніх читачів.

У дні, коли Україна згадує героїв Майдану, УП.Культура публікує кілька фрагментів із книги: спогади художника Матвія Вайсберга, письменника і художника Олафа Клеменсена, студентки Наталі Чубатої, волонтера Арсенія Фінберга та маркетолога Марини Фролової.


Это ощущение, когда можно, не стесняясь, петь гимн своей страны на улице»
МАТВІЙ ВАЙСБЕРГ
Художник, Київ

…Я хорошо знаю историю революционного движения, в том числе и в России, и ни от чего не отказываюсь. И вот то, что я дожил до такого момента, когда Киев восстал, – это то, чего мне не хватало.

 Художник Матвій Вайсберг. Фото: culture.pl

Поймите, это мой родной город, я тут родился и вырос, и я к Киеву очень большой сентимент испытываю. Но Киев всегда исторически был болотом. К сожалению, он был булгаковским Киевом, переживал все эти перемены власти постоянные… То киевляне вывешивали такой флаг, через день они уже вывешивали другой.

А здесь – эта вот твердость и Революция Достоинства, или лучше по-украински – Революція Гідності. Ведь все-таки по-русски «достоинство» имеет разные коннотации, поэтому мне «гідність»больше нравится.

Кстати, я вам скажу про гимн. Вот это ощущение, когда можно, не стесняясь, петь гимн своей страны на улице.

Был такой спектакль, там играл мой друг Саша Кноп – в Театре «У Никитских ворот». Спектакль назывался «Гамбринус», и он играл скрипача, который говорил: «Я гимнов не пою».

Ну, вот и мне казалось, что единственный достойный гимн, который можно петь, – это «Марсельеза». А тут национальный гимн, про душу й тіло. И вот он наполнился смыслом для меня. Первый раз я спел гимн на Майдане…

…Я вел эту свою некую летопись. Не знаю, сгодится она или нет? Я брал с собой фотоаппарат. Чаще всего я был «с лейкой и с блокнотом» (цитата з вірша Костянтина Симонова «Песня военных корреспондентов»), как в песне.

Я взял на себя вот эту миссию – вести хронологию. Кстати, я не думаю, что очень много людей так вот последовательно этим занимались. А это было важно, я думаю, не только для меня.

Для чего-то она уже сгодилась (йдеться про цикл робіт М. Вайсберга «Стіна», що присвячена подіям Майдану). То есть я ее делал просто ради того, чтобы ее создать, но как художник я понимал, что для художественной работы она тоже может пригодиться.

Потому что в течение событий два месяца я о краске думать не хотел – неловко просто было. Рисовать – что рисовать?

Как-то в голове уже начинало что-то крутиться, но такое масштабное вроде «Коронации Бонапарта», как у Жака-Луи Давида. Может, и нарисую потом. Но когда вот мы их толкали 11-го, это было скорее Паоло Уччелло «Битва при Сан-Романо»…

Время шло, и наступило перемирие, так называемое, и я понял, что вот сейчас в форме такой вот стены буду делать эту работу. Я уже делал такую «Стену» на темы Ветхого Завета. А тут я просто увидел всю эту движуху и понял: вот оно.

И вот я увидел, в какой форме я буду это делать. Действительно, музы молчат, конечно, когда говорят пушки, но они шепчут. Нашептывают.

Это было в январе, уже между Грушевского и событиями на Институтской. У меня так сердце радовалось, что там уже не бахает, что там тишина. На любой бабах – помните, как мы все вздрагивали? Я помню, какой-то идиот начнет запускать петарды, и ты сидишь и думаешь: ну вот какого рожна, сейчас опять начнется. Потому что люди уже погибли…

…Так вот, продолжаю. Я понял, что это будет «Стена». У меня еще с той ветхозаветной «Стены» остались заготовки, и странным образом они стали первыми в этой «Стене».

 Цикл Матвія Вайсберга «Стіна», 2014. Фото: sova.news

Вообще, меня такие вещи постоянно сопровождают, если не преследуют. Как Шолом Алейхем писал: «Жизнь изо всех сил старается походить на хорошо придуманную историю» – или я просто на все так смотрю?

И вот я начал делать работу, и я это делал с перерывами на военные действия. Когда были военные действия, я чувствовал, что мое присутствие там необходимо. Даже пусть в качестве просто явки. Вот я там должен быть. Должен быть там.

При том, что я единственный раз готов был сам стрелять. Я вообще, кстати, хорошо стреляю, как это ни странно. У художника же что? Глаз и рука. У нас в школе художественной был тир, мы там стреляли и неплохо выбивали. И сейчас я могу прийти в тир и достаточно прилично пострелять.

И единственный раз я себя поймал на том, что я бы выстрелил немедленно, когда показывали вот эти кадры, когда с треногой эта сволочь стреляла по людям. И тогда очень многие, я уверен, думали: «Где моя винтовка? Я бы его снял!»…

…Я вспоминаю девочку, которая принесла чай на Грушевского и очень стеснялась его  предложить… Мальчишек, которые вели себя иногда кое-как, но которые кидались этими «коктейлями Молотова», такие угловатые… Каких-то дяденек… Вот просто народ.

Первый раз я это почувствовал, когда люди шли на Майдан тогда, утром 11 декабря, это было около 8-ми утра, и я увидел эти лица…

Это те же люди, которые вполне могли обхамить тебя где-нибудь в маршрутке. Ан нет – вот, шли на Майдан. И глядя на них, я понял, что этот народ голыми руками не возьмешь. Да и вообще, не возьмешь!…

ОЛАФ КЛЕМЕНСЕН
Письменник і художник, походить із Донбасу

«Відчуття було таке: якщо розженуть Майдан – це буде страшна війна, громадянська війна»

…Вихід на вулицю людей – це мирна акція, колективний меседж керівництву нашої держави і позитивна позиція, що так – ми вибираємо Європу.

Письменник і художник Олаф Клеменсен. Фото: Evgen Chorny

Для нас Європа – це не те, що є насправді Європа. Для українців Європа – це Новий Єрусалим, розумієте? Для українців Європа – це тема якась, я не сказав би, що есхатологічна, але щось подібне до того.

Так християни сприймають Землю обітовану, Новий Єрусалим. Це як Вихід ізраїльського народу з єгипетського полону. Десь отакий-от контекст. І мені на рівні якогось міфологічного переживання тема Європи була цікава…

У грудні на Майдані почали проводити різні читання. Я їх регулярно проводив. І намагався далі осмислювати, що ж таке відбувається. Усе ж я мистецтвознавчий факультет закінчував – виникла така ідея: алюзії з європейським мистецтвом, з культурою.

Тобто в нас головна тема не політична, а саме культурна. Мовляв, це не революція, а культурна контрреволюція, тому що революцію  роблять люди, які знищують культуру.

Для мене революція – це знищення культури, а плекання культури – це контрреволюція. Тому я себе на Майдані бачив як контрреволюціонера.

Я постійно запрошував на Майдан усіх своїх знайомих – гарних письменників. Я вже не пам’ятаю, скільки точно я робив читань – три чи чотири було. Було ще читання при діжках, де я пропалив собі куртку, і потім ходив з пропаленою курткою та в шоломі…

Кожен вихід, а це було щонеділі, був для того, щоб пояснити: не можна розганяти Майдан. Розгін Майдану – це війна в країні. Відчуття було таке: якщо розженуть Майдан – це буде страшна війна, громадянська війна.

Знаєте статистику громадянських війн? Відсоток за півроку. Громадянська класична війна йде півроку, жертв – відсоток. Тобто півмільйона населення України загинуло б. А президент мовчить.

Я регулярно під’їжджав, дивився, знову ж таки, як письменник. І треба ж було якось реагувати. Коли йшли бої, я дуже багато текстів написав про Грушевського і про все це, що відбувалося…

Було видно, що люди вже доведені до відчаю, тому що вони розуміють: або маємо перемогти, або нас посадять. Знову ж таки, там – зло, тут – добро.

Взагалі весь Майдан недарма зимовий. На рівні образу – він, по суті, чорно-білий, сірий, там немає нюансів кольорових. Це – графіка. Є добро, є зло… Окрім вогню, окрім жовто-блакитних прапорів – усе чорно-біле.

Мені здається, все відбувалося на якійсь нерефлексуючій, первісній свідомості. Є поганий Янукович, ми його зараз проженемо – і стане всім добре й радісно.

Мені в цьому важко було брати участь, тому що це рефлексування над кожним «коктейлем Молотова» виснажувало просто неймовірно. Воно так виснажувало, що нічого не хотілося робити…

НАТАЛЯ ЧУБАТА
Закінчила медичний університет ім. О. Богомольця, зараз навчається в інтернатурі. До Києва приїхала з містечка Рогатин Івано-Франківської області

«Уколи, крапельниці, зупинка кровотечі – у нас усе було конвеєром»

…Ми зайшли в Парламентську бібліотеку, це ж мирна хода була. Потім пішов «Беркут», змів все на Грушевського. Ми перейшли в Профспілки. У Профспілках  тоді було безліч народу, коридори завалені пораненими.

 Медики-волонтери на Майдані. Фото: Ерік Бове

Пам’ятаю, нам говорили, щоб ми не підходили до вікон, бо стріляли. І коли я трохи наблизилась до вікна, дивлюсь на вулицю – а вони під сценою і притисли наших до сцени, дим валить з усіх сторін! Все було в тумані.

Я працювала тоді з Васею: він шив, я йому допомагала. Уколи, крапельниці, зупинка кровотечі – у нас усе було конвеєром. Усе, що можна, ми зашивали.

А потім була передишка. Може, десь з годинку була тиша, не поступав ніхто, одиничні випадки. Тоді знову почалось: розірвані ноги, руки, все в крові… Потім нам сказали, що нас підпалили. А ми і далі шиємо! Ми були на 3-му поверсі.

Бачу, що всі почали медикаменти збирати, все що можна виносити – виносили, всіх переносили в Михайлівський. Пам’ятаю, заходжу в хірургію – я там щось допомагала, – і там був хлопець, з повністю розірваною рукою… І я виходжу в коридор, а в коридорі вже немає світла, і димить усе. Я закриваю двері й кажу, що, народ, давайте швидше, бо горимо.

Я запам’ятала, коли ми виходили з Профспілок через чорний хід, який виходить на Костьольну, що після нас лишались хлопці, які повинні були винести поранених. Коли бігла по коридору, було багато людей, які лежали, 10–20.

Ми бігли коридором, а вони під стінами на матрацах… Це було на 3-му поверсі, за інші поверхи я не знаю.

Біля сходів був аптечний склад, ми намагались усе винести. І коли ми вертались від сходів по цьому коридору до хірургії, 320-го кабінету, то думали, що вже всіх винесли, але на підлозі, по боках лежали люди.

Я знаю, що після нас лишалися люди з «Правого сектора», бо в Профспілках, в основному, був «Правий сектор», який повинен був винести поранених.

Ми спустилися з Профспілок вниз. Чи то був підвал, чи 1-й поверх. Було темно, ми були з ліхтариком. Хлопці мене вели, в мене був рюкзак, куртка. Я знаю, що Вася багато своїх офтальмологічних інструментів залишив у Профспілках у цьому кіпіші.

Я пам’ятаю, ми спустилися на 1-й поверх, хтось стукає у вікна, там вогні горять, вибухи, все палає, на вулиці видно, а в нас темно. Я повертаю голову і бачу, як «Беркут» стукає нам паличками у вікно…

Це, напевно, був найстрашніший момент… Але вони не розбили вікно, не стріляли… Ми всі були в медичних футболках, вибігали по Костьольній вгору. Прийшли в Михайлівський…

АРСЕНІЙ ФІНБЕРГ
Директор компанії «Интересный Киев», киянин

«На самом дорогом рынке покупали цитрусовые – и половину нам давали бесплатно»

…Я начал искать, чем могу помочь. Я кинул в «Фейсбуке» клич: «Ребята, еду закупать медикаменты, сейчас они там нужны, кто хочет поддержать – вот номер карточки». Взял друга, мы сели в машину и поехали со списком того, что на этот момент было необходимо.

 Директор компанії «Интересный Киев» Арсеній Фінберг

Уже после 18-го нам перевели около 60 тысяч гривен, и первые два дня мы с другом ездили сами. Потом я понял, что эту модель можно мультиплицировать, и, кинув клич желающим присоединиться, набрал две группы – координаторов и волонтеров.

Координаторы мониторили все ресурсы в поисках необходимого, связывались непосредственно с врачами и с волонтерами в больницах, в штабах, выясняя, в чем они нуждаются. И после этого распределяли списки по экипажам, которые делали закупки.

Журналисты потом назвали нас «Эскадронами добра» – это Денис Бигус придумал. Он организовал склад лекарств, точно так же кинул клич, они закупили большое количество медикаментов, которые мы потом развозили по больницам.

Организация «Варта в лікарні» посадила своих людей практически во всех больницах. Мы были на связи с этими координаторами, они звонили, когда нужны были медикаменты.

Мы сначала проверяли склад на Трехсвятительской и склад Дениса. Если там не было, сами искали по аптекам, по складам и покупали.

Нужны были дорогие антибиотики (такие редкие медикаменты никто не приносил) – для операций, тяжелой хирургии. Случалось, что одна закупка обходилась в 20–30 тысяч гривен.

Мы закупали костыли, привозили в госпитали фрукты… Когда все чуть успокоилось, мы шли на рынок и покупали там десятки килограммов… Это уже когда прекратили стрелять. А нам везде еще треть или половину давали бесплатно, понимая, куда мы это везем.

Когда закупаешь медикаменты по списку на базах – там люди все понимали и помогали чем могли. А когда ящиками брали фрукты, кто-то спрашивал, а кто-то и так понимал. На самом дорогом рынке покупали цитрусовые – и половину нам давали бесплатно.

Весь Киев так или иначе сопереживал, сочувствовал и участвовал. Работа «эскадронов» во многом строилась по принципу автоквеста: был штаб, который принимал задания, заказы с мест, и были экипажи – на правом берегу, на левом берегу…

МАРИНА ФРОЛОВА
Народилася в Санкт-Петербурзі, вже 15 років мешкає у Києві. За освітою – філолог-перекладач, працює маркетологом

«На Грушевского был первый момент осознания того, что я больше украинка, чем русская»

…Это была ночь, когда зачищали дальние блокпосты. На самом Майдане было спокойно и безлюдно: такой снег – и отдельные фигурки бегают. Если честно, картинка такая слегка постапокалиптическая.

Потому что те отдельные фигурки бегают в шлемах, это в основном мужчины, там, на этих баррикадах, стоит человек по пятьдесят мужчин – не больше. И, конечно же, там каждый видит тебя и говорит: «Боже, девочки, мы вас просим – уйдите отсюда!»

 Кухня Майдану. Фото: Наталія Седлецька

А была я, и вот была еще коллега Виталия. Нас все время пытались куда-то отправить в тыл, в итоге стало понятно, что стоять невозможно, потому что трясет от холода, во-первых, а во-вторых, трясет от переживания. И мы ушли в Дом профсоюзов и начали носить им чай.

У меня работа как бы в основном интеллектуальная со всеми вытекающими. Но тогда вот это совершенно простое действие под названием «поносить чай» давало такое невероятное удовлетворение внутреннее.

Я проводила мероприятие на 5 тысяч человек и у меня не было такого внутреннего удовлетворения, как после того, как ты принес этим пятидесяти замерзшим мужчинам чай, потому что они-то уйти оттуда не могут.

Их пятьдесят. Непонятно, будут ли штурмовать и сколько будет штурмующих. Но они там обматывались бутылками, скотчем, подкладывали себе в штаны журналы и готовились в любой момент этот штурм отражать.

Причем люди там были совершенно не бедные. То есть ты четко понимаешь, что этим людям есть, где спать, есть, что есть, за что есть…

Учасники Революції Гідності. Фото: Дмитро Ларін

А вот еще вспомнила: этой первой ночью девушка с нами чай разносила, в белом норковом полушубке. У нее папа и брат стояли тоже на дальней баррикаде на Крепостном…

…Я родилась в Питере. И я абсолютная русская. Я выучила слова украинского гимна на Майдане. То есть я там прожила половину своей жизни, и ровно половину я уже живу в Киеве.

Я бесконечно люблю эту страну, но, понятное дело, все, что сейчас происходит, и все, что со страной делают ее власти, – для меня чуждо. На Грушевского это был первый момент осознания того, что я, наверное, эмоционально и сознательно больше украинка, чем русская.

Я это чувствовала на концерте «Океана Эльзы», когда они пели на сцене Майдана. Я это чувствовала каждую ночь.

Вот днем это не так ощущается, а ночью это ощущается очень сильно, когда люди каждый час поют гимн, причем это не то, что все развернулись, посмотрели на сцену и поют. Это люди, которые там что-то делают.

Я очень хорошо помню одну картинку: это было в ночь с 11 на 12 декабря, это была следующая ночь после штурма. В эту ночь на Майдане, мне кажется, было тысяч 20 людей.

В том числе приехали наши одесситы, приехали наши львовяне, приехало какое-то невероятное количество людей, и было людей больше в ту ночь, чем в некоторые дни по вечерам, после того как люди приходили с работы.

И мы стояли, а мужчины что-то делали возле Консерватории – варили кашу, варили какой-то суп, чай в таких больших казанах. И вот они молча сняли шапки, продолжая наливать суп, компот, что-то еще по стаканам, и про себя, тихо, только шевеля губами, пели гимн.

Со мной были ребята, которые вообще никогда в жизни, я думаю, не знали слов украинского гимна. Но при этом они снимают свои мотоциклетные каски, шапки, и кто-то молча, кто-то про себя – вот видно, что человек поет внутри.

То есть смысл в том, что это никогда не делалось на показ. Это каждый делал, потому что у него была внутренняя потребность…

Оригінал:  life.pravda.com.ua

Докладнiше

«Відвага і страх» : обговорення книжки Олі Гнатюк

«Відвага і страх» : обговорення книжки Олі Гнатюк

Новини

10 лютого о год. 17.00 в Музеї НаУКМА, вул. Сковороди 2 (вхід з боку Староакадемічного корпусу) відбудеться обговорення книжки професора НаУКМА, відомої дослідниці Олі Гнатюк «Відвага і страх».
Учасники дискусії:
• В’ячеслав Брюховецький – професор, почесний Президент НаУКМА
• Марта Боянівська – кандидат історичних наук, перекладачка книжки
• Оля Гнатюк – авторка
• Костянтин Сігов – директор видавництва «Дух і Літера», модератор зустрічі
• Тетяна Ярошенко – кандидат історичних наук, віце-президент НаУКМА.
Докладнiше

Сторiнки:« Перша...91011...2030...Остання »