Все будет Украина!

Ця книга склалася із записів у Фейсбуці: у червні 2014 на голос Олени Степової — голос похмурого луганського прикордоння — кинулися сотні, потім тисячі людей. Зараз у її мережах їх без малого 20 тисяч. Читають не тільки «статуси», а й коментарі, радіючи відгукам з усієї України, підбадьорюючись: «Донбас люблять! За Донбас моляться! Нас не залишать». Не покиньте Донбас, просить Олена. Заради тих, хто живе там і не може виїхати, кинути батьків, хворого друга, собаку. Легко виїжджали, кидаючи своїх тварин, а часом і людей, ті, хто заварив цю кашу. Але ті, хто не зрадив Батьківщину,  чи можуть зрадити живі істоти? І навіть цей будинок, цей сад, степ, вітер в степу — на кого покинути?

Не покиньте Донбас, закликає Олена, заради самої України: «Подивіться на Україну: вона, як метелик, що розправив крила. Схід і Захід — це два крила. Не обривайте їх, не ламайте!».

Эта книга сложилась из записей в Фейсбуке: в июне 2014 на голос Елены Степной — голос мрачного луганского приграничья — бросились сотни, потом тысячи людей. Сейчас в ее сетях их без малого 20 000. Читают не только «статусы», но и комментарии, радуясь отзывам со всей Украины, приободряясь «Донбасс любят! По Донбасс молятся! Нас не оставят». Не оставьте Донбасс, просит Елена. Ради тех, кто живет там и не может уехать, бросить родителей, больного друга, собаку. Легко выезжали, бросая своих животных, а порой и людей, те, кто заварил эту кашу. Но те, кто не предал Родину, могут ли предать живые существа? И даже этот дом, этот сад, степь, ветер в степи — на кого оставить?

Не оставьте Донбасс призывает Елена, ради самой Украины: «Посмотрите на Украину: она, как бабочка, расправил крылья. Восток и Запад — это два крыла. НЕ обрывайте их, не ломайте!».