Карл Мангайм (Mannheim, Karl; 1893, Будапешт, – 1947, Лондон) – німецький соціолог. Вивчав філософію і соціологію у Берліні, Будапешті, Парижі та Гейдельберзі. У 1930–1933 рр. – професор соціології у Франкфуртському університеті. З 1933 р. – доцент, а потім професор Вищої школи економічних і політичних наук у Лондоні, куди він емігрував після приходу нацистів до влади в Німеччині.
Мангайм – ключова постать у європейській соціології другої чверті ХХ ст. Разом із Максом Шелером він започаткував соціологію знання, що вивчає генезис і структуру суспільної свідомості з погляду її соціальної зумовленості. У роботах «Структурний аналіз знання» (1922), «Соціологія знання» (1925) та інших Мангайм виступив із теорією «реляціонізму», за якою усвідомлення соціальної реальності – не суто інтелектуальний акт, а детермінована життєвими стосунками активність, що, в свою чергу, визначаються позицією суб’єкта в соціальній структурі. Відповідно до цього, Мангайм заперечував теоретичний і науковий характер феноменів ідеології і виводив їхній зміст із егоїстичних інтересів різних соціальних груп. Розрізняючи в структурі суспільної свідомості ідеологію (погляди класу, зацікавленого у збереженні статус-кво) та утопію (переконання опозиційних, знедолених верств), а також констатуючи неминучість перетворення утопії в ідеологію у разі приходу останніх до влади, Мангайм розглядав історію суспільної думки як тривалий у часі конфлікт класово-суб’єктивних світоглядів, кожен із яких є «частковою ідеологією», а їхня сукупність – «тотальною ідеологією». Заснована на цій теорії концепція деідеологізації гуманітарних і суспільних наук серйозно вплинула на мислення інтелектуальних кіл Заходу.
У працях, написаних в Англії («Людина і суспільство в епоху реконструкції», 1935; «Ідеологія та утопія», 1936; «Діагноз нашого часу», 1943; «Свобода, влада і демократичне планування», 1951, видана посмертно, та інших), Мангайм проаналізував проблеми демократії і, передусім, умови її збереження у «масовому», схильному до соціальної демагогії суспільстві. Основним фактором запобігання небезпеки тоталітарної диктатури Мангайм вважав творчу інтелігенцію, яка стоїть поза класами і тому потенційно здатна до неупередженого пізнання суспільних процесів. Підкреслюючи у зв’язку з цим неминучість соціальної стратифікації, а отже, і так званої «демократичної еліти», Мангайм надавав великого значення підготовці особистості до призначеної їй соціальної ролі. Згідно з його концепцією «планування свободи», збереження економічного лібералізму, що уже вичерпав свої можливості й веде до послаблення соціальних зв’язків, становить загрозу для демократії. Реальну альтернативу йому Мангайм вбачав у широкому регулюванні економіки та інших сфер суспільного життя демократичною державою, яка має гарантувати права людської особистості.
