Німецька влада, український націоналізм, насильство проти євреїв: Літо 1941 року в Західній Україні

Книга німецького історика розповідає про масові вбивства євреїв у Західній Україні в перші дні та тижні після нападу Німеччини на Радянський Союз 22 червня 1941 року та участь у них місцевих жителів. На основі широкого кола джерел з архівів України, Росії, Польщі, Німеччини, США, Ізраїлю та спогадів очевидців автор реконструював акти насильства в 78 населених пунктах, які сталися в перші тижні нацистської окупації.

Одним із головних результатів дослідження є той факт, що центральну роль у цих безчинствах відігравали організовані групи повстанців проти радянської влади, які під час зміни режиму «карали» тих, кого вважали опорою Совєтів і «зрадниками». Найчастіше цими «носіями» і «прислужниками» радянської влади ставали місцеві євреї. Смертовбивство у містах і селах Східної Галичини відбувалося зазвичай лише там, де головними учасниками насильства поряд із німецькими поліцейськими та військовими підрозділами були місцеві збройні загони, створені підпільними структурами ОУН. У невеликих населених пунктах «страти» і публічні покарання оунівці проводили самостійно.

Причини антиєврейського насильства на початку німецько-радянської війни автор намагається віднайти, аналізуючи широкий історичний контекст: нацистську ідеологію, український націоналізм у ХХ столітті, міжвоєнну історію Польщі, сталінські репресії, події у інших регіонах Польщі та країнах Балтії, окупованих СРСР у 1939–1940 роках.