У гості до невловного Сковороди

Леонід Ушкалов. Ловитва невловного птаха: життя Григорія Сковороди. – К.: Дух і Літера, 2017. – 368 с. (Серія Постаті культури»).

Григорій Сковорода живе в народній пам’яті як легендарний образ: Божий чоловік, мандрівний філософ із торбинкою з Біблією за плечима –  оце, здебільшого, і все. І не тільки тому, що мова його творів складна для розуміння. Щоб пізнати Сковороду, потрібно зайти на ту територію, на якій він жив насправді. І йдеться не лише про контекст епохи та всіх прочитаних ним книг. Це територія живого, діяльного людського серця. Власне, у цей простір філософ і кличе всім своїм життям: «Ти ще не блаженний, якщо поза собою шукаєш благ. Збери свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе колодязь тієї води, яка зросить і твій дім, і сусідські».

Книжка Леоніда Ушкалова надихає на таке наближення, вона підводить читача до філософа і надає ключі пізнання, залишивши з ним наодинці: мені, скажімо, після завершення біографії запраглося саме такого спілкування – вчитатися глибше у першоджерела.

Особливо цінне широке історичне тло дослідження. Тут і справді постає яскравий образ України 18 століття, як сказано в анотації. Коли автор описує навчання майбутнього філософа в Києво-Могилянській академії, викладання в Переяславському чи Харківському колегіумах – ми читаємо докладну розвідку про освітню систему того часу. Коли йдеться про відбір співаків ув імператорську придворну капелу та роботу в ній Сковороди, ми дізнаємося навіть фасон костюмів та меню артистів. Загалом книжка подає яскраву картину Єлизаветинської епохи, коли, скажімо, на закупівлю солодкого токайського вина відправляли цілу комісію-експедицію, а на оплату вчителеві в Переяславському колегіумі бракувало грошей. До речі, цікаво простежити резонанс філософа з епохою – усі її надмірності та злидні незбагненним чином тільки служили його розвитку: Токайська комісія дала змогу бідному студенту побачити світ і повчитися в західних університетах, а завдяки низькій оплаті в Переяславському колегіумі Сковороду взяли на викладання без попереднього досвіду й завершеної освіти в Могилянці. Зрештою, й та велика аскетична напруга філософа, яка вражала сучасників – чи не його відповідь розбещеній епосі?

Біографія Григорія Сковороди обрамлена розділами Prelude і Finale, покликаними показати резонанс філософа поза межами свого часу – його вплив на українського мислителя Олександра Потебню та вітчизняних поетів, які то відкидали його разом із традицією (футуристи), то захоплювалися, шукаючи в постаті незалежного самітника опори в марнотному світі (Павло Тичина, шістдесятники)… Цікавий композиційний хід, але зі стилістичного боку, можливо, варто було б усе-таки перенести всі літературознавчі розвідки на кінець дослідження, бо вони налаштовують на сприйняття наукового тексту, тоді як сама біографія написана легко й захопливо.

…«Наповнені наперсток і казан схожі; чи ти є казаном, чи наперстком – найголовніше, щоб ти був повний. Завжди шукай повноти, ким би ти не був». Я знайшла цю цитату в книжці Ханни Скандар «Духовні поради святого Шарбеля» (Львів: Свічадо, 2016). Відомий монах-мароніт жив у 19 столітті, освіту здобув у Богословському інституті святих Кипріана і Юстини у Кіффані – схоже на те, що творчість українського філософа якимись незбагненими шляхами домандрувала аж у Ліван. Та й так проникла у серце святого, що стала живим досвідом.

Марія Литвин