Чарльз Тейлор

Чарльз Тейлор (Charles Margrave Taylor, 1931 р. н.) – канадський філософ, відомий своїми дослідженнями новочасної особистості. Він написав велику кількість праць, які відзначаються своїм діапазоном – як переліком сфер і питань, до яких вони відсилають, так і широтою гуманітарних знань, що залучаються.

Тейлор виріс у двокультурній і двомовній сім’ї: його батько був англомовним протестантом, а мати – франкомовною римо-католичкою. По закінченню історичного факультету в університеті МакГілла (McGill University, 1952) у рідному Монреалі, Тейлор також отримав бакалавра політології, філософії та економіки (1955) в Бальйол коледжі (Balliol College) в Оксфордському університеті. А 1961 року в Оксворді він здобув звання доктора філософії. Більша частина академічної кар’єри Тейлора минула у МакГіллі та Оксворді, на разі місцем його професорської діяльності є кафедра соціальної і політичної теорії у Чічелі (Chichele).

Новочасна особистість

Перша велика праця Тейлора «Гегель» (Hegel, 1975) була ґрунтовним дослідженням ідей німецького філософа ХІХ ст. у їхньому зв’язку із сучасністю. 1989 року Тейлор опублікував «Джерела себе: творення новочасної ідентичності» (Sources of the Self: The Making of the Modern Identity), де дослідив складність особистості (суб’єкта) у сучасному західному світі. В історичній перспективі Тейлор показав ті віхи і джерела, які прислужилися до створення новочасної ідентичності. Безсумнівно, нова концепція особистості, таким чином, передбачає істоту, яка цінує свободу, має глибокий внутрішній світ, сприймає природу як джерело добра й відродження; шанує справжність та індивідуальність, захищає звичайне життя і є гуманною щодо страждань інших. Ці основні аспекти новосучасної особистості Тейлора іноді взаємодоповнюють одне одного, а іноді – суперечать: ідеал свободи, наприклад, історично асоціюється із техногенним контролем над світом природи, що не узгоджується із більш романтичним поглядом на природу як джерело добра й відродження.

Сенс і мораль

Помістити Тейлора безпосередньо в межі якоїсь філософської школи складно. Зазвичай його описують як місток через прірву між аналітичним (Англо-американським) та континентальним стилем філософії. Під впливом німецьких філософів ХХ ст. М.Гайдеґґера та Г.-Ґ. Ґадамера Тейлор застосував герменевтичний підхід до вивчення суспільства, наполягаючи що значення, яке люди надають своїм діям, повинно бути враховане соціальними науками. Таким чином, ніхто не може пояснити поведінку людей, які голосують на виборах, наприклад, лише тим, що індивіди керуються власними інтересами. Ми повинні також враховувати, що для багатьох людей голосування є важливим виразником їхньої належності до демократичної спільноти. Відтак Тейлора охрестили «комунітаристом» за те, що він наголошував на соціальній природі ідентичності й зобов’язаннях, які мають індивіди перед спільнотами, до яких вони належать.

Наполягаючи на важливості смислів, Тейлор наголошує на їхній змінністі у часовому просторі й різних культурах, однак ця відмінність не заперечує ідеї універсальної та незмінної людської природи. Філософ вважає, що деякі риси є обов’язковими у бутті людини і, отже, не залежать від часу, місця, культури та мови. Такими властивостями є здатність до самоінтерпретації (спосіб, у який людські істоти розуміють себе, формує визначну частину їхньої ідентичності); здатність говорити (мова опосередковує ставлення людини до інших, до навколишнього середовища і до самої себе); а також ідентичність, що постає в діалозі. Тейлор стверджує, що людина не може усвідомити себе наодинці: її реалізація залежить від визнання іншими. Хоча, з іншого боку, брак ідентичності, точно визнаної іншими, може спотворити або пошкодити усвідомлення людини того, ким вона є. Також спільними для всіх людських істот рисами є: наявність цілей, що відіграють важливу роль у розумінні людей того, ким вони є; перебування у моральних рамках, які визначають найцінніші речі для людей і забезпечують їм відчуття того, як близько чи далеко вони стоять від них; і така риса особистості, за Тейлором, як «сильний оцінювач» («strong evaluator»). За допомогою поняття сильної оцінки Тейлор встановлює, що індивіди класифікують деякі зі своїх бажань або бажані речі як якісно вищі від інших; якісь із них сприймаються як більш вартісні, цінні, значущі чи важливіші, ніж інші. Факт сильної оцінки означає, що люди не просто зважують преференції, а в деяких своїх виборах роблять якісні розрізнення між речами, які вони цінують чи прагнуть.

Релігія і секулярність

Деякі натяки на релігійні погляди Тейлора можна знайти в кінці «Джерел себе», але після публікації цієї праці його зауваження з питань релігії почастішали й стали більш очевидними. Наприклад, із друком у 2007 році грандіозної праці «Секулярний вік» Тейлор втягнув себе у дискусію ХХІ століття про роль релігії в сучасному західному суспільстві. У «Секулярному віці» він простежує, як змінилася християнська віра в західному суспільстві протягом останніх п’яти століть, досліджує, як сучасна людина може зрозуміти себе, суспільство і світ природи в суто світський спосіб, позбавлений будь-якого посилання на божественне чи сферу трансцендентного будь-якого виду. Те, що Тейлор називає «модерною соціальною уявою» прямо протилежне реаліям 1500 року, коли Бог був присутній у всіх сферах суспільного і політичного життя. Однак, незважаючи на зсув у змісті релігії та її соціального статусу впродовж довгого часу, Тейлор, здається, припускає, що люди неодмінно орієнтуються на те, що він називає «трансцендентністю» – якесь жадання вищого і позалюдського смислу.

Крім своїх основних праць, Тейлор опублікував велику кількість менших розвідок із таких різноманітних проблем, як: свобода, демократія, націоналізм, права людини, філософська антропологія, міжкультурне порозуміння, теорія моралі, філософія мови, філософія свідомості та епістемологія (теорії пізнання). В одному зі своїх відомих есеїв «Політика визнання» (1992) Тейлор намагався надати глибше філософське пояснення того, чому групи всередині західного суспільства все частіше вимагають публічного визнання їхньої особливої ідентичності за ґендреною, расовою чи етнічною ознакою.
Видатна академічна кар’єра Тейлора тісно переплелася із його участю в політичному житті. Філософ був активістом канадської Нової демократичної партії (НДП), соціал-демократичного спрямування, і кілька разів балотувався (неуспішно) до федерального парламенту. Він був членом урядової Ради французької мови в Квебеку, а в 2007–2008 рр. був співголовою публічного опитування про майбутнє культурних і релігійних відмінностей у цій провінції.

1996 року Тейлор був нагороджений Орденом Канади ступеня «Компаніон» – найвищою цивільною відзнакою країни. Крім того, він отримав премію Темплтона за прогрес у дослідженнях і відкриття у сфері духовних реалій (2007), а також Кіотську премію за визначний внесок у наукове, культурне і духовне вдосконалення людства (2008).

Рут Еббі, Енциклопедія «Британіка»

АВТОРИ НОВИНИ ПРО НАС Контакти