Штетли Галичини

Штетли Галичини

Львів: Незалежний культурологічний часопис «Ї», 2010. – 444 с. – Мова укр. – Обкл. м’яка. – Форм. 84х108/32 – ISBN 978-966-7007-96-6
Наклад книги закінчився!

Книжка Тараса Возняка — своєрідний путівник по галицьких містечках, у яких більшість мешканців колись складали євреї і завдяки яким саме слово «штетл» («місто» мовою їдиш) стало метафорою традиційного способу життя східноевропейських євреїв.
Реконструюючи культурний ландшафт галицького єврейства, Тарас Возняк оминув найбільший осередок єврейської культури — Львів, про який уже написано доволі багато, і зосередився на малих містечках: на описі збережених та понищених архітектурних пам’яток, оповідях про культурних діячів, про релігійні пошуки — стосунки хасидів із мітнаґдім (ортодоксальними юдеями), діяльність просвітників-маскілів, що кликали єврейство до модернізації та европейської системи освіти. Возняк радить сісти в автомобіль і проїхатися шляхами Пауля Целяна, Бруно Шульца, цадиків Белза, Йозефа Рота, Йосифа Аґнона, Юліана Стрийковського — мандри світом, якого вже немає, схиляють думати про минущість людського життя, бо натрапляємо тільки на уламки, що залишилися після Шоа. Зринають понищені мацеви (надгробні камені) із дивом уцілілих кіркутів (єврейських цвинтарів), клойци (приміщення, де читають Тору, Талмуд і рабинічну літературу; часто так називають хасидські молитовні будинки), фасади синагог, що їх не донищили фашисти, а комуністи обернули на склади. Непросто уявити, що колись у Дрогобичі мешкало 46 тисяч євреїв, у Бродах 25 тисяч, у Бориславі 15 тисяч. Про менші містечка годі й згадувати: вони майже цілком утратили єврейські сліди і перетворилися на безлику провінцію.