Рецензія на книжку «Проста довіра» Брата Роже з Тезе

Рецензія на книжку «Проста довіра» Брата Роже з Тезе

  Можна було б довго міркувати, як саме виглядає екуменізм, втілений у життя.

  На жаль, часто трапляється, що питання дипломатичні перетворюються на демагогію, а прекрасні й високі ідеї так і залишаються в теорії. Хто знає, чи не спіткала б така сама доля і прекрасний екуменізм. Але не спіткала, на щастя.

  Невеличке, загублене десь у Бургундії селище, здається, має лише одну вулицю, але й та не має назви. Селище Тезе начебто схоже на безліч інших таких самих селищ того регіону, але водночас воно унікальне і стратегічно важливе для життя Церкви – завдяки широко відомій екуменічній спільноті, що виникла тамтри чветрі сторіччя тому. Засновник спільноти – брат Роже – все своє свідоме життя рухався сам і надихав інших рухатися у напрямку порозуміння та пан-християнського примирення. І навіть по його смерті його спільнота та ідеї неймовірно живі та неймовірно актуальні.

  Дякуючи Богові, брат Роже чимало писав: про життя, про Бога, про те, що довкола, звичайно ж, про молодь, на яку покладав так багато сподівань; його думки, прості та глибокі, не залишають свідомість байдужою, здаються знайомими та зрозумілими.

  “Проста довіра” – перша книжка брата Роже, перекладена українською мовою. Книжка скомпонована з багатьох невеличких нотаток: думок та свідчень про любов Божу, прикладів з життя, роздумів на морально-етичні теми та не надто відомих сторінок з життя Церкви. Його неймовірна манера сприйняття Бога захоплює! “Навіщо боятися? Я тут, поруч із тобою. Я перший полюбив тебе…” Яке неймовірне відчуття дарують ці рядки… так, неначе ти кохаєш когось до нестями, але так боїшся у цьому зізнатися, бо можлива відмова здається невимовним болем, та раптом дізнаєшся, що цей Хтось кохає тебе навіть більше, і так давно… Яке почуття безмежної радості переповнюватиме тебе, яке полегшення принесуть ці знання, захочеться жити і співати, і, навіть, здається, що ладен був умерти від щастя. “Кожна людина прагне любити та сподівається на любов. Але залишається питання: чому деякі усвідомлюють те, що їх люблять, тоді як інші – ні?” Хіба не так? Як на мене, особливий письменницький дар брата Роже в тому, що кожен його рядок несе спокій і умиротворення. “Бути у постійній тривозі – то не є шлях Євангелія” але “у всьому мир серця…”.

  Здається, брат Роже з неймовірною легкістю знаходить пояснення одвічним питанням, з якими приходять до нього люди, причому він зовсім не прагне научати, він усвідомлює, що неможливо мати відповіді на всі запитання. Він вирішує разом з молоддю шукати відповіді, ідучи шляхом у єднанні з Богом, знаходячи себе у слідуванні за Ним, а на питання “хто я” відповідає словами одного з братів: “Христос не каже мені: будь собою, натомість: будь зі Мною”. Брат Роже намагається зрозуміти думки молоді: як саме продовжувати рух із властивою молоді наснагою, і як утримати творчий запал початку в процесі. Він приходить до висновку, що найважливішим є намагання зрозуміти інших, а не спроба змусити всіх решту зрозуміти тебе. Він вбачає найбільшою з перешкод уявлення про Бога як ката, що “терзає й засуджує людську істоту”. “Бог ніколи не хотів бентежити людську свідомість”, — каже він, розмірковуючи над природою почуття провини.

  На думку брата Роже, людині неможливо раз і назавжди знайти відповіді на запитання або одночасно вирішити всі проблеми. Життя є безперервним пошуком, безперервною боротьбою. Брат каже, що у кожному із нас є “частка самотності, яку не може заповнити жодна людська близькість”. Від цих слів наче стає легше, зникає ілюзорне уявлення, що одне людське створіння спроможне розділити всю радість і горе. З’являється усвідомлення того, що є частина в наших душах, яка відведена Богові, лише Йому одному…

  Брат Роже відводить особливе місце молитві у тиші, проте тиші зовсім не штучній, не безтілесній і не примусовій. Брат каже, що молитва – це інколи боротьба, а інколи самозабуття, ну а інколи молитва є чимось суто фізичним. Він багато говорить і про дитячу євангельську простоту, але не як про щось наївне й несвідоме, але розсудливе і сповнене довіри, зріле та проникливе.

  І знову повертаємося до неймовірного відчуття легкості: Бог “ховає наше минуле в Христовому серці та вже подбав про наше майбутнє”, то чого ми переймаймося? “Щастя: воно тут, до нього можна доторкнутися. Ніколи не шукай його, воно утече.  Воно тут, коли ти завмираєш у захопленні”, як часто ми спроможні завмерти у захопленні та просто поглянути у небо чи слухати подих вітру?

  Брат правий: “людина готова йти на край світу, щоб віднайти те, що завжди було поруч”. Шлях екуменізму –  це спосіб зберегти минуле, але й будувати якісно нове майбутнє, зберегти традицію, але й разом з тим і віднайти власну ідентичність (стор. 85), в простоті відкривати можливість усього творчого потенціалу.

  Можливо, вам добре знайома ця спільнота і ви поділяєте її ідеї, а, можливо, ви ще зовсім нічого про це не знаєте і лише розпочинаєте ваш екуменічний шлях. Так чи інакше, але напевне, ви знайдете в цій книзі слова, які виразно промовлятимуть саме до вас. “Бог більший, ніж твоє серце”, ніж всі твої вагання й страхи. І чомусь від цих слів стає якось легко і спокійно на душі. І хочеться вірити, і жити, і дихати, і навіть хочеться вмирати.

  “Вранці… в мене з’явилося відчуття, що жоден тягар не може бути занадто важким. Усе здавалося бажаним. І день тривав…”