Промова на врученні премії імені Василя Стуса

Промова на врученні премії імені Василя Стуса

21 травня 2017 р.

Важливість біографії цього поета, важливість його присутності в нашому просторі є настільки очевидною та затребуваною, що навіть повторення всім відомих речей, пов’язаних із ім’ям та письмом Стуса, видається все ж необхідною. Будь-яка розмова про поета зазвичай виходить далеко поза межі літератури. Так складається, що історія літератури в нашій країні зазвичай є ще й історією спротиву. Звісно, можна говорити про те, що подібна неможливість лишатися виключно на своїй території – території, умовно кажучи, чистого мистецтва – подібне виламування в площину соціального й політичного, виламування не завжди добровільне, часто навпаки – вимушене й спровоковане ззовні, зазвичай свідчить не на користь самій поезії, самому письму, ставлячи його в залежність
від зовнішніх обставин, позбавляючи його такої необхідної для мистецтва свободи дії та свободи вибору. Завжди є можливість промовчати й не реагувати. Лишатись у своїй зоні чистого мистецтва. Не вставати на захист, не підійматися на підтримку. Підозрюю, багато хто вважає, що мистецтво саме так і має діяти – дистанціюватись від соціальних та політичних проблем, зосереджуватись виключно на собі. Натомість, якщо ми не боїмось лишати за мистецтвом право реагувати на зовнішні подразники, право говорити не лише за себе, але й за тих, хто традиційно позбавлений голосу, позбавлений можливості висловитись – ми погодимось із тим, що вибір на користь реального, живого, болісного й не завжди комфортного життя, яким живуть твої співвітчизники, зовсім не є відмовою від поезії, відмовою від мистецтва. Поезія не повинна боятись політики. Поезія не повинна боятись життя. Поезія не повинна боятись свого читача. Загалом, поезія не повинна боятись. І, звісно ж, поезія, загалом, нікому нічого не повинна. Кожен сам для себе визначається з межами своєї власної свободи.
Чи з відсутністю цих меж.