Паскаль Блез

Паскаль Блез

Блез Паскаль (1623, Клермон-Ферран – 1662, Париж) – французький релігійний філософ, письменник, математик і фізик.

Після надзвичайно плідної діяльності в галузі точних наук розчарувався в них і звернувся до релігійних проблем та філософської антропології: заприязнившись із представниками янсенізму, виступив із релігійною критикою казуїстики, що насаджувалася єзуїтами («Листи до провінціала», 1657, російський переклад 1898). Основний філософський твір – «Думки», посмертно видана 1669 збірка афоризмів, що є нарисами до незакінченої полемічної праці.

Місце Паскаля в історії філософії визначається тим, що це перший мислитель, який, пройшовши через досвід механістичного раціоналізму 17 ст., з усією гостротою поставив питання про межі «науковості», вказуючи при цьому на «доводи серця», відмінні від «доводів розуму», і тим самим передхоплюючи подальшу ірраціоналістичну тенденцію у філософії (Якобі, романтизм тощо, аж до представників екзистенціалізму). Виводячи основні ідеї християнства з традиційного синтезу з космологією та метафізикою арістотелівського або неоплатонічного ґатунку, Паскаль відмовляється будувати штучно гармонізований теологічний образ світу; його відчуття космосу відбите у словах: «це вічне мовчання безкраїх просторів жахає мене». Паскаль виходить з образу людини, прийнятої динамічно («стан людини – несталість, туга, неспокій»), і не втомлюється говорити про трагічність і тендітність людини і водночас про її гідність, що полягає в акті мислення (людина – «мислячий очерет», «у просторі всесвіт охоплює і поглинає мене, як точку; в думці я охоплюю його»). Зосередженість Паскаля на антропологічній проблематиці передхоплює розуміння християнської традиції у С. К’єркеґора та Ф. Достоєвського.

С.С.  Аверинцев

З кн.: Аверинцев С.С. Софія-Логос. Словник. – К.: Дух і літера, 2004. – 640 c.