Макс Імдаль

Макс Імдаль

Німецький історик мистецтва Макс Імдаль (Max Imdahl) народився 1925 р. в Ааахені (Німеччина). За свідченням його статті «Автобіоргафія», якою відкривається книга «Досвід іншого бачення: статті про мистецтво Х–ХХ століть», найважливішими художніми враження його дитинства були враження музичні: у батьківському домі постійно звучала жива музика, зокрема там часто репетирували заїжджі гастролери. Крім того, дитиною Імдалю випало відвідати безліч концертів та оперних вистав, диригентом яких нерідко був Герберт фон Караян, на той час – головний музичний директор Аахена. Втім, у перші роки навчання в Мюнстерському університеті, куди Імдаль вступив по закінченню війни і військової служби (у 1943 р. був призваний до армії солдатом), він багато займався живописом і навіть здобув певне визнання на цій ниві, що, як не парадоксально, зіграло для його кар’єри художника фатальну роль.

У 1950 р. Імдаль отримав третю премію на Всенімецькому конкурсі молодих художників за картину «Стражденна людина». Натхнений успіхом (репродукцію картини надрукував журнал «Таймс», молодого художника запрошували для участі в нових конкурсах), він звернувся до т. зв. безпредметного живопису, однак заняття постійно розчаровували його: після напруженого дня роботи він бував більш-менш задоволений, «а іноді навіть щасливий» зробленим, однак «наступного ранку все виглядало до відчаю жахливим і хаотичним». Зрештою, Імдаль спалив усі свої роботи й повністю присвятив себе навчанню в університеті (спеціальності «мистецтвознавство», «археологія» та «філологія»). Проте досвід художника не минув для нього безслідно, опосередковано позначившись на засадничому для його мистецтвознавчої роботи інтересі до конкретного твору, який Імдаль прагнув зрозуміти насамперед не як втілення того чи іншого типу, тенденції, закономірності чи процесу, а як унікальний, самоцінний і незамінний феномен. Так Імдаль розробив новий метод інтерпретації картини, який він назвав «іконікою».

Зовні цілком типова для німецького науковця (університет, дисертація, габілітація, місце асистента, доцента й, нарешті, професора) мистецтвознавча кар’єра Імдаля демонструвала ряд вельми примітних особливостей, які з усією очевидністю свідчать про те, що звичні академічні рамки для нього були завузькими. Крім власне педагогічної та дослідницької роботи, яку він вів зокрема як член міждисциплінарної дослідницької групи «Поетика й герменевтика», що об’єднала найбільших німецьких гуманітаріїв тієї пори, Імдаль брав активну участь в організації Інституту історії мистецтва у щойно створеному Рурському університеті м. Бохум; був членом ради IV «документи» в Касселі[1] (1966), протягом багатьох років керував організованою і зібраною за його активного сприяння Художньою колекцією Рурського університету (унікальним музеєм, що об’єднав під одним дахом твори античного й сучасного мистецтва); нарешті, регулярно проводив дискусії про мистецтво з робочими фармацевтичного заводу «Байєр» в Леверкузені (за згодою учасників вони були частково записані на плівку й відтворені в книгах «Робочі обговорюють сучасне мистецтво» та «Дискусії про мистецтво з Максом Імдалем»).

Після виходу на пенсію Імдаль, як свідчить «Автобіографія», мав намір знову повернутися до живопису, однак цим планам не судилося здійснитися: за два роки до пенсії, у віці 63 років, він помер від швидкоплинного раку шлунка. На знак визнання заслуг Імдаля його ім’ям назвали одну з прилеглих до університету бохумських вулиць.


[1] «Documenta» — виставка сучасного мистецтва, яка щоп’ять років проходить у Касселі, Німеччина. Заснована 1955 року художником і куратором Арнольдом Боде. На першій документі були представлені художники, що зробили помітний вплив на сучасне мистецтво (Пікассо, Кандинський та ін.). Виставка повинна була відновити порушену традицію авангардистських виставок у Німеччині, перервану 1937 року нацистами, що влаштували викривальну «Виставку дегенеративного мистецтва». Згодом документа стала однією із найбільш значущих подій у сучасному мистецтві.

Уривок із документального фільму про Макса Імдаля “Всевидяче око”