Коцюбинська Михайлина

Коцюбинська Михайлина

Михайлина Коцюбинська (1931–2011) – відомий історик літератури, критик та перекладачка, активна учасниця руху шістдесятників, популяризатор поезії Василя Стуса. Племінниця письменника Михайла Коцюбинського.

Михайлина Хомівна Коцюбинська народилася 18 грудня 1931 р. у м. Вінниця. Батько – Хома Михайлович – молодший брат Михайла Коцюбинського – був засновником і першим директором Вінницького літературно-меморіального будинку-музею письменника. Мати – Катерина Яківна – науковий працівник цього ж музею. 1935 року батьків було переведено до Чернігова, де вони створили Чернігівський літературно-меморіальний музей Коцюбинського. Під час Другої світової війни музей разом із родиною було евакуйовано до Уфи (Башкірія) і включено до складу української Академії наук, що перебувала там.

1949 р. вступила на українську філологію київського університету, по закінченні якого 1954 р. її було залишено в аспірантурі на кафедрі історії української літератури. Працювала над дисертацією з теми «Поетика Шевченка і український романтизм» під керівництвом акад. О. І. Білецького. 1957 р. її було прийнято на роботу до Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР молодшим науковим працівником, 1958 р. захистила кандидатську дисертацію. Як науковець працювала над проблемами теорії літератури й шевченкознавства. Автор книг «Образне слово в літературному творі» (К., 1959), «Література як мистецтво слова» (К., 1965), численних літературно-критичних статей із питань української поезії та образної мови, рецензій, поетичних перекладів із польської, французької (Жак Превер), англійської (Полін Джонсон) мов.

Брала активну участь у культурному Відродженні шістдесятих років. Була членом відомого Клубу Творчої молоді, виступала на літературних вечорах і в дискусіях разом з однодумцями Аллою Горською, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Василем Стусом та іншими чільними представниками українського руху Опору. У роки репресій над інакодумцями зазнавала постійних утисків. 1966 року її було виключено з партії за участь у відомій акції протесту проти репресій, що відбулася у вересні 1965 р. в кінотеатрі «Україна». 1968 року звільнена з роботи в Інституті літератури. Тривалий час не могла знайти роботи, згодом влаштувалася на роботу у видавництві «Вища школа», де пропрацювала до 1987 р. Утиски й переслідування не припинялися (адміністративні догани, обшуки, виклики до КДБ, цькування у пресі, постійний нагляд). Протягом 18 років (з 1971 до 1989) у друкові не з’явилося жодної її публікації.

У роки «перебудови» і в незалежній Україні відновила творчу працю. З 1992 р. знову працює в Інституті літератури старшим науковим працівником відділу рукописних фондів і текстології. Вийшли друком написані ще в 60-х роках «Етюди про поетику Шевченка» (К., 1990), побачили світ численні статті, передмови, критико-мемуарні есе про Павла Тичину, Василя Стуса, Івана Світличного, Зіну Ґеник-Березовську та інших шістдесятників. Вела активну публікаторську, видавничу роботу. Опублікувала цілу низку листів – О. Олеся. О. Ольжича, В. Стефаника, В. Вовк, 3. Ґеник-Березовської, підготувала до друку збірку праць цієї чеської дослідниці (упорядкування, передмова). Перша в Україні збірка поезій Віри Вовк вийшла з передмовою Коцюбинської. Очолювала творчий колектив, що готував до друку багатомовне наукове видання творів Василя Стуса, була автором передмов, упорядником і коментатором. Це видання побачило світ у шести томах і в дев’яти книгах. Підготувала до друку два томи епістолярної спадщини В’ячеслава Чорновола.

Автор книг «Зафіксоване і нетлінне: Роздуми про епістолярну творчість» (2001), «Мої обрії» у 2-х томах (2005), «Книга Споминів» (2007), «Історія, оркестрована на людські голоси» (2008), «Листи і люди. Роздуми про епістолярну творчість» (2009) і численних передмов і рецензій. Почесний доктор філології Києво-Могилянської Академії. Лауреат Шевченківської премії, премій імені Василя Стуса, Олени Теліги, Михайла Коцюбинського.

Із кн.: Коцюбинська М. Листи і люди. Роздуми про епістолярну творчість. – К.: Дух і літера, 2009. – С. 566–568.