Ключ до розуміння

Ключ до розуміння

12 травня о 17.30 на території Софії Київської відбулась презентація «Словника Нового Завіту».

У невеликій затишній залі зібралися не галасливі фанатики і не крикуни-провокатори, які всюди шукають інтриги та скандали і намагаються або ж створити їх навколо себе, або ж потрапити в центр уже існуючих, щоб отримати порцію адреналіну. Ні, таких тут не було. Сюди прийшли умиротворені люди, налаштовані на грунтовні неквапливі роздуми. Нікуди не поспішаючи, вони розсаджувалися в кріслах, готові слухати, думати і шукати.

Автор словника, протоієрей Борис Огульчанский , представив свою роботу та провів короткий екскурс в історію перекладів Біблії українською мовою. Варто зазначити, що Біблія — рекордсмен за кількістю перекладів мовами світу, тож її текст може бути своєрідним мірилом багатства мови, її різноманітності та наявності в ній влучних слів для передачі глибоких понять.

Тому не дивно, що в різні часи українські літератори, науковці та вчені створили понад 10 перекладів Святого Письма. Першою, повною і завершеною, була робота Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького та Івана Пулюя наприкінці ХІХ ст. Новий Заповіт видало Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові. Рукописи ж з перекладом Старого згоріли при загадкових обставинах. Роботу довелося починати спочатку і завершити її вдалося, на жаль, лише після смерті Куліша, у 1903 р.

З-поміж інших перекладів, цей виділяється найбільшою кількістю архаїзмів, що надає тексту більшої наближеності до аутентичного джерела. Проте неточність доволі висока. Тому, що жива мова постійно розвивається, шукаючи нові, більш повні форми вже існуючих понять. Тож сучасний переклад, безперечно має бути точнішим, адже автор має набагато більше засобів, ніж 100 років тому.

Після війни та революції були створені передумови для нового піднесення національно-визвольного руху. На хвилі таких настроїв було вирішено, що необхідний новий переклад, який був би створений сучасною українською мовою. З цю справу взявся міністр освіти і віросповідань Української Народної Республіки, Іван Огієнко. Пропрацювавши 23 роки, Огієнко представив світу новий варіант перекладу. Автор запропонував велику кількість додаткових тлумачень до тексту, виділених іншим шрифтом. Однією з особливостей є те, що текст подається не суцільно, а з коментарями, поясненнями та заголовками перекладача. Огієнко мав на меті максимально спростити переклад і зробити його якомога більш доступним для простого народу.

Наступний переклад вийшов невдовзі після Огієнкового і дістав назву «римський». Через те, що автор, Іван Хоменко, працював над ним у Римі. Х використав два джерела: масоретські тексти (тексти Євангелія, переписані євреями після того, як до їх абетки додали 10 голосних букв) та «Септуагінта» (Біблія грецькою мовою). Це дозволило ще підвищити точність перекладу.

Виникає логічне запитання: чи насправді точність перекладу настільки важлива, що його перевидавали стільки разів?

Безперечно, точність дуже важлива. Текст Святого Письма дуже неоднозначний і сповнений філософських загадок. Кожна людина, читаючи, знаходить для себе поради, або ж опис життєвих питань, які турбують їх найбільше. Майже кожне речення — привід до роздумів, які зрештою спонукають людину до пошуку істини. Богдан Огульчанський навів прекрасний приклад, коли слова: «Аще мене відженуть, і вас відженуть. Аще слово моє соблюдоше і ваше соблюдуть» можна розуміти зовсім по-різному. З одного боку, здається, що це означає: «Коли мене будуть відганяти, тоді і вас відженуть. А коли до слів моїх будуть прислухатися, тоді прислухатимуться і до ваших». З іншого ж боку, грецький оригінал можна перекласти і іншим чином: «Коли мене будуть відганяти, тоді і вас відженуть. Коли мене за слова мої будуть переслідувати, тоді і вас переслідуватимуть». Це не просто різні значення, вони абсолютно протилежні. Перший варіант обіцяє винагороду тим, хто не відвернеться від Христа і пройде заради нього через страждання. Другий же закликає смиренно терпіти негаразди і попереджає про те, що вони обов` будуть. В залежності від того, як перекладач зрозуміє ці строки, потім їх сприйматимуть інші люди.

Словник же Богдана Огульчанського покликаний прибрати посередника, тобто перекладача. Він намагається дати кожній людині можливість самій обрати правильний для себе варіант Святого Письма. Це така собі спроба «християнської демократії», яка, насправді, є справжнім проривом для невеликого кола зацікавлених.

Це і зазначили присутні слухачі. Вони подякували автору за виконану ним роботу, внесли кілька пропозицій щодо проведення лекцій та повільно, задумливо перемовляючись, посунули до виходу.

Наостанок варто сказати, що Богдан Огульчанський поставився до Біблії не тільки як до твору релігійного та повчального характеру, а як до своєрідної філософської праці, яка може дати відповіді на безліч запитань, якщо тільки правильно її зрозуміти.