По той бік секуляризації. Рецензія на книгу Хосе Казанови

По той бік секуляризації. Рецензія на книгу Хосе Казанови

Пер. з англ. Олексія Панича. — К.: Дух і літера — 2017.— 264 с.

Нещодавно у видавництві “Дух і Літера” побачила світ книга іспано-американського науковця Хосе Казанови “По той бік секуляризації: релігійна та секулярна динаміка нашої глобальної доби”, в якій автор пропонує читачу надзвичайно цікаву та аргументовану критику секулярної теорії, тобто ідеї про поступове відмирання та занепад релігії в сучасному світі з точки зору сучасної соціальної антропології.

Книга має особливо зацікавити українського читача, оскільки дослідник окрему увагу приділяє динаміці соціо-релігійних процесів в Україні, зокрема, тому, наскільки нинішня ситуація на українських теренах та події в ній пов’язані з глобальними світовими тенденціями релігійного та соціального життя суспільства. Цим текстом дослідник прагне поставити під сумнів емпіричну та нормативну тези про приватизацію релігії, таким чином, знищуючи доказову базу секулярної теорії.

Книга складається з шести частин — окремих текстів, які об’єднані спільною концепцією критики секулярної теорії, що спирається на напрацювання цілого ряду дослідників соціальної антропології та самого Казанови. Секулярна теорія, що протягом багатьох років була надзвичайно популярною серед дослідників у світі, значною мірою застаріла та більше не може вважатися достатньо адекватною реаліям сьогодення з огляду на сучасну динаміку релігійного життя людських суспільств. Концепція, що постулювала неминучий занепад релігії, як неодмінну ознаку модернізації та прогресу, нині сама занепадає.

Хосе Казанова відстоює думку, що на сучасному етапі суспільство в своєму релігійному житті вже пройшло шлях від модернізації до секуляризації і нині перейшло від секуляризації до глобалізації, що вже не передбачає існування суспільства в рамках секулярної парадигми. Тобто глобалізоване суспільство вже не зможе бути одночасно секуляризованим, оскільки взаємовплив та взаємопроникнення досвідів та культур призведе до зростання релігійних потреб та розвитку релігійної творчості. Відповідно, релігія як інституція не відімре, а дістане новий поштовх для зростання та розвитку в нову глобалізовану епоху.

Автор підкреслює те, що сприйняття трьох окремих вимірів секуляризації (відокремлення релігії, її занепад та приватизація як прояви загального процесу секуляризації) є помилковим. Насправді ж це окремі виміри суспільних процесів, що не пов’язані між собою напряму і не обов’язково супроводжуватимуть одне одного в майбутньому.

Казанова особливо акцентує увагу на досвіді Сполучених Штатів та напрацюваннях американських науковців, які вказують на те, що теорія секуляризації та теза про прогресивний занепад релігії в сучасному суспільстві по суті є європейським міфом.

Автор також здійснює послідовну критику ідей американських соціологів Норріса та Інґлегардта щодо того, що американське суспільство є більш секулярним через те, що в США, на відміну від Західної Європи, відсутня «держава загального добробуту». Така ситуація, на думку дослідників, призводить до відсутності відчуття екзистенційної захищеності та, відповідно, росту релігійності серед населення. Для цього він використовує аргументи, що стосуються кореляції між релігійним деномінаціоналізмом та відсутністю держави добробуту, що вона має значно більш тривалу історію, ніж власне поглиблення процесів секуляризації в Європі, а також ситуацією з китайцями старшого віку, що також зазнавали значного екзистенційного ризику, та це не заважає Китаю мати одне з найбільш секулярних суспільств.

Окрім використання напрацювань різноманітних дослідників, зокрема Габермаса (чудовий аналіз “теорії постсекуляризму” якого автор здійснює на сторінках книжки), Норріса, Інґлегардта, Фрезер, Бенхабіб, Кноблауха та багатьох інших, Хосе Казанова також посилається на досвід історичних подій другої половини ХХ та початку ХХІ століття, які яскраво продемонстрували не лише дослідникам, але й суспільному загалу, що релігія нікуди не пішла, а її значення може не лише падати в сучасному світі в рамках окремих суспільних організмів, але й стрімко зростати у зв’язку з певними історичними подіями. Як зазначає автор, “загальна публіка” була змушена сприйняти релігію серйозніше завдяки чотирьом драматичним подіям, які раптово і майже одночасно увірвалися на світову сцену 1979-го року: ісламська революція в Ірані; обрання папи-поляка і поява польської «Солідарності»; революція в Нікарагуа; поява організації «Моральна більшість» у Сполучених Штатах. Таким чином, сама критика секуляризації, як ми бачимо, не є виробом кабінетних вчених, що просто просувають певні концепції. Саме людство було поставлено перед тим фактом, що секулярна теорія не може адекватно пояснити сучасні процеси.

Саме на свідченнях цього факту акцентує увагу Хосе Казанова. Річ у тому, що “спалахи релігійності в політичних конфліктах у всіх трьох світах поставили під сумнів один із центральних засновків більшості теорій секуляризації: а саме, що релігія в сучасному світ стає дедалі приватнішим і малозначущим феноменом”. Раніше прихильники теорії секуляризації вважали, що найбільш доречною подібна думка була щодо “великих і панівних системних структур сьогодення”, тобто світу “реальної політики” в національному вимірі, у світі міжнародних відносин та глобальної політики. Але нова епоха все переконливіше свідчила про те, що подібна точка зору має вкрай мало спільного з реальністю: соціо-релігійний фактор в політиці не зменшувався, а лише зростав.

Атаки на хмарочоси 11 вересня 2001-го року та розповсюдження ідеї про “зіткненні цивілізацій” лише посилили загальну тенденцію до зосередження уваги жителів західного світу, насамперед європейців, на релігійних питаннях. Фактично не лише історичні події, але й навіть щоденні новини всіляко доводили: релігія нікуди не зникає, теорія секуляризації виявилася помилковою.

Казанова починав свої роботу над дослідженнями, що лягли в основу цієї книжки, які були спрямовані на критику та перегляд концепцій секуляризації з 80-х років. Безумовно, маючи бодай загальне ознайомлення з сучасною політичною ситуацією у світі та знаючи, що тепер релігійний фактор не лише справляє вплив на політику, але й творить держави та спричинює розгортання масштабних воєн, ми можемо повністю погодитися з надзвичайною актуальністю та адекватністю концептуальних засад роботи автора.

Люди не можуть жити без ритуалів і міфів. Парадигму релігійної інновації та плюралізації «нового світу» Казанова протиставляє старій європейській парадигмі секуляризації та релігійного занепаду. За цих умов дослідник стверджує, що по суті одним з головних гріхів секулярної теорії є її європоцентризм. Фактично при її побудові спиралися лише на досвід кількох країн Західної Європи, ігноруючи загальне значення досвіду інших людських суспільств. Тобто, якщо в рамках концепції секуляризації несекуляризовані суспільства, де релігійне життя не занепало, вважалися винятками (часто тимчасовими), то в реальності якраз секулярні суспільства певних країн Європи були винятком на фоні решти світу.

Казанова вказує на те, що помилка в уявленні про “приватизацію” релігії, тобто її перехід зі сфери публічного життя, до сфери особистого та інтимного, перетворення її публічної демонстрації на щось непристойне, або, щонайменше, недоречне, по суті не враховує той фактор, що публічна сфера може уявлятися та окреслюватися дуже по різному. По суті, це призводить не лише до фактичних, але й до більш глибоких термінологічних порозумінь. Тут Казанова посилається на Губерта Кноблауха, який свого часу зазначив, що “приватне” та “публічне” неправильно уявляти виключно в рамках певної дихотомії, які дві протилежні та взаємовиключні категорії. По суті “приватне” та “публічне” є віртуальними, уявними полями комунікації, які не лише взаємодіють, але й перетинаються в безлічі точок та накладаються одне на одне. Спрощене просторове уявлення про ці поняття призводить до спрощених та неправильних висновків в теоретичних викладках, які на цих поняттях будуються.

Повороти історії залишаються несподіваними, відповідно, майбутнє — непередбачуваним у рамках формалізованої теорії, якою є секулярна. Концепція секуляризму, що тривалий час займала пануючі позиції в соціальній антропології та релігієзнавсті виявилася неспроможною врахувати всю складність факторів, що творять релігійне життя людини та спільноти.

Загалом книга залишає по собі надзвичайно позитивне враження. Вона є достатньо інформативною, добре розкриває заявлену проблематику. Також вона відносно легко написана та спирається на поважну теоретичну базу, що безсумнівно викликає повагу до роботи, проведеної дослідником. Окрім ознайомлення з самою проблематикою вивчення релігійного життя та секуляризації в сучасному світі, текст також дає непогане уявлення про дискусії, що точаться серед спеціалістів у цій сфері. Книга Хосе Казанови безумовно рекомендується до прочитання всім, хто цікавиться соціально-політичними науками, зокрема соціальною антропологією та значенням релігії в сучасному суспільстві.