Фіцовський Єжи

Фіцовський Єжи

У вересні 1999 року авторитетний міжнародний фонд «Роgranicze» із маленького містечка Сейни на польсько-литовському прикордонні вперше визначив особу, гідну почесного звання «Людини Пограниччя». Нею став 75-річний польський поет, письменник, перекладач, етнограф, мистецтвознавець і незрівнянний шульцолог Єжи Фіцовський.

В обґрунтуванні рішення було означено: «Із надзвичайно багатого доробку Єжи Фіцовського для нас особливо важливою є його поезія, прошита духом пограниччя, його піонерська пристрасть у пізнанні й популяризації історії та культури циганів у Польщі, його зусилля у справі засвоєння у польськомовному середовищі культурної спадщини їдишу та пам’яті про Шоа, а також відкриття й пізнання таємниць життя та творчості Бруно Шульца». Зрештою, то було до певної міри апостеріорне тлумачення, адже годилося написати якесь обґрунтування. Насправді ж, як сказав у інтерв’ю для «Tygodnika Powszechnego» керівник «Роgranicza» Кшиштоф Чижевський, у випадку Єжи Фіцовського головним критерієм було те, що той був Єжи Фіцовським, справжньою людиною-симфонією, для якої годі вигадати формальні рамки, котрих вона б і так уже не виписала своїм власним життям.

Єжи Фіцовський (Jerzy Ficowski) народився 4 жовтня 1924 року у Варшаві, тут він прожив усе своє життя та помер 9 травня 2006 року і був похований на військовому меморіалі Повонзки. Останній факт легко зрозуміти, знаючи, що юнаком майбутній поет перебував у русі опору нацистам, дивом врятувався із ґестапівської тюрми Пав’як, брав участь у Варшавському Повстанні 1944 року, врешті, зумів вижити у нацистському концентраційному таборі. Доля відміряла йому 82 роки. Проте від його рідного міста гітлерівські варвари не залишили й сліду. Тисячі ровесників загинули молодими у момент безмежно мужньої, та, на жаль, приреченої спроби самотужки визволити від окупантів столицю Польщі. Мільйони співвітчизників були убиті чужинцями лише тому, що були зроду польськими євреями або циганами. Він відчував свій борг вдячності перед долею і покликання розповісти світові про квінтесенцію духу невинно убієнних – їхню культуру.

Інтелектуальна пригода тривалістю в усе свідоме життя пов’язала Єжи Фіцовського із Бруно Шульцом. Як слушно зауважив Джон Апдайк, він став для дрогобицького генія тим, ким для Франца Кафки був Макс Брод. Втім, мабуть, навіть кимось важливішим, – перегорнувши останні сторінки цієї книжки, виразно усвідомлюєш, що Фіцовський вчинив неможливе, вирвавши жертву з пазурів потворного Молоха забуття достоту в останню мить, коли ще залишалася бодай дещиця слідів, за якими вдалося так блискуче реконструювати життя й доробок Бруно Шульца.

Ще одним безприкладним подвигом стало відкриття загалові універсуму циганської культури. Переслідуваний після війни комуністичними спецслужбами, Єжи Фіцовський упродовж 1948–1950 років ховався у циганському таборі, де глибоко пізнав ромський побут і мову, щоб пізніше описати світла й тіні цього унікального середовища у народознавчих збірках есеїв «Польські цигани» (1953), «Цигани на польських дорогах» (1965), «Демони чужого страху» (1986) і «Цигани в Польщі. Історія та звичаї» (1989), а з іншого боку – в не менш промовистій добірці перекладів автентичних ромських казок «Галузка із сонячного дерева» (1961). Один із небагатьох з-поза ромського середовища він глибоко занурився у його реалії, тож цілком природно, що саме до нього звернулася за порадою ромська поетеса Броніслава Вайс, вірші якої він видав у польському перекладі в 1956 році, започаткувавши світову кар’єру великої Папуші.

Врешті, годі не подивуватися унікальному внескові Єжи Фіцовського у витворення пам’яті поляків (та й загалом, ширшого кола тих, хто читає польською) про фантастично багатий світ культури їхніх земляків-євреїв і про трагічну їх долю в чорні літа Шоа. Йдеться і про розкішну антологію перекладів із єврейської народної поезії «Родзинки з мигдалем» (1988), і про перекладені з їдиш вірші Моріса Розенфельда, Лейба Найдуса, Дебори Фоґель, Ісраеля Еміота, Якуба Зоншайна, а відтак поеми Іцхака Кацнельсона «Пісня про убитий єврейський народ». А ще про власну збірку віршів «Ворожіння з попелу», опубліковану в самвидаві в 1979 році. Один із найбільших митців XX століття Марк Шаґал був так нею захоплений, що підготував добірку авторських ілюстрацій, відбитих у Франції у 1981 році. Зазвичай він не займався книжковою графікою, зробивши ще один виняток хіба для Біблії.

Далебі, перекладацький доробок Єжи Фіцовського вражає своїм розмаїттям, а водночас екзотичністю, яку так високо цінував цей барвистий соловей у саду польського віршованого слова. З іспанської він перелицьовував Федеріко Ґарсіа Лорку, з румунської – народну лірику, з російської – вірші Болеслава Лешмяна, з середньовічної латини і хорватської – вірші поетів ХVІ–ХVІІІ століття Дінко Ранджіна, Івана Буніча й Іґната Джурджевіча.

А ще ж не забудьмо про півтора десятка оригінальних поетичних збірок творів для дорослих і для дітей, настільки досконалих за формою і новаторських за мовою, що окремі вірші були визнані класикою та включені до шкільних читанок ще за життя поета. Тай про активну політичну поставу згадаймо – участь у Комітеті оборони робітників, протестах польської опозиції, просвітництві у середовищі робітництва…

І все одно, помираючи, Єжи Фіцовський попросив написати на власній могилі, що так і не встиг зробити того, що прагнув. Великі творці зазвичай бувають надміру вимогливими до себе.

Андрій Павлишин

Павлишин А. «… Прошу моїх близьких і моїх далеких про благословення посмішки і ласку погожості духа» // Фіцовський Є. Регіони великої єресі та околиці / Пер. із польськ. А. Павлишина. – К.: Дух і літера, 2010. – С. 539–541.

Розповідь Єжи Фіцовського про знайомство із ромською поетесою Папушею