Павло Євдокимов

Павло Євдокимов

Павло Миколайович Євдокимов (1901-1970) – православний релігійний письменник, філософ і богослов російського зарубіжжя, викладач Свято-Сергієвського православного богословського інституту в Парижі, доктор філософії і богослов’я.

Павло Миколайович Євдокимов народився 2 серпня 1901 р. у Санкт-Петербурзі в родині військового. Навчався в кадетському корпусі. У 1918 р. вступив до Київської духовної академії, однак незабаром був утягнутий у громадянську війну, і був вимушений тікати. Виїхав спочатку в Константинополь, потім у Париж.

Одним з перших він записується в Парижі у Свято-Сергієвський Інститут і одночасно стає першим секретарем Російського студентського християнського руху. В цю епоху він зустрічається зі своїми вчителями, о. Сергієм Булгаковим і М.О. Бердяєвим і знаходить своє покликання: вивчення Православ’я для участі в екуменічній роботі.

Ставши кандидатом богослов’я, Павло Миколайович прийняв рішення залишитися мирянином. Він брав участь у створенні «СІМАДЕ» (CIMADE — Comite Inter-Mouvements d’Accueil des Evacues) в роки Другої світової війни, і відразу після її завершення він завідував Центром притулку для біженців, а потім між 1947 і 1968 рр. керував студентським гуртожитком, де жили студенти всіх рас, національностей, релігій і ідеології. У цей період він був для багатьох духовним батьком.

З 1953 р. Павло Євдокимов був професором морального богослов’я у Свято-Сергієвському Інституті. З 1948 до 1961 р. він був членом Комітету, який стояв на чолі Екуменічного інституту в Боссе (Швейцарія), де він регулярно викладав. У 1967 році Євдокимов став професором у Вищому Інституті Екуменічних наук в Парижі. Павло Миколайович був серед тих трьох професорів Свято-Сергієвського Інституту, котрих запросили бути присутніми на Другому Вселенському Соборі в Ватикані.

Помер Павло Євдокимов 16 вересня 1970 р. в Парижі.