(До)віра через любов

(До)віра через любов

(рецензія на книжку: Брат Роже з Тезе. Проста довіра. Упорядник Марчелло Фіданціо. Пер. з фр. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2012. – 152с.)

Частиною серії BIBLIOTHECA CLEMENTINA є невелика за обсягом книжка, в якій об’єднано вибрані тексти брата Роже, засновника екуменічної спільноти Тезе у Франції. Вона поділена на 7 розділів, в яких упорядник Марчелло Фіданціо зібрав витяги з робіт брата Роже, його спогади, записи у щоденнику, роздуми про сучасний стан речей і про людину в умовах сьогодення тощо. Втім, якби не назви розділів і підписи фрагментів, читач не завважив би різниці між приватною і публічною частинами. Адже брат Роже був послідовним у власних переконаннях як у спілкуванні з громадою, так і будучи на самоті.

Влучним зачином до всієї книжки є репродукція коптської ікони VII століття «Ікона дружби», що зображує Христа і святого Міну. Вона наче образне втілення думок Роже Шютца, що рефреном лунають у всіх розділах. У центрі його інтелектуальних і духовних пошуків – взаємодія особистості зі світом через спілкування. Ікона має глибоке символічне значення. Постать святого Міни є уособлення людини навзагал, незалежно від її віку, статі, соціального положення, рівня достатку, приналежності до тієї чи іншої конфесії, етнічної або політичної групи тощо. Присутність поряд Ісуса Христа є вказівкою на розмову. Завдяки двом природам Христа ця розмова відбувається у двох модусах.

Перший модус, а також і перше коло питань, які висвітлюються у книзі, це питання співіснування людини з Богом і становище віруючої людини в умовах сучасного світу. Ще в молоді роки, коли брат Роже був семінаристом, його турбували питання про християнську віру та її сповідування у сучасному світі. Його юнацькі роздуми кристалізуються у головному питанні – «як зберегти жагу до пошуку віри?». Однак ця проблема належить до тих, що хвилюють не лише семінаристів та духовних осіб. Бажання вести праведне життя притаманне всім християнам, однак чи всі знають, як це зробити? Сумніви позбавляють впевненості й віри. Як цього уникнути? Як повсякчас іти за Христом? Як залишатись близьким до Бога? Та й що є Бог? На всі ці питання брат Роже дає прості та зрозумілі відповіді. Він ставить любов понад усі людські чесноти. Вона стає головною практикою духовного життя. На глибоке переконання брата Роже, любов є способом стосунків з Богом. Наперекір досить поширеній думці, що негаразди в житті – то покарання за гріхи, брат Роже проголошує, що «думати, що Бог карає людину – найбільша перешкода для віри» (с. 97), адже, за висловом преп. Єфрема Сиріна, якого цитує брат Роже, «Бог може лише дарувати свою любов» (с. 76). Отже, почуття до Бога, що його відчуває християнин, є глибока і безмежна любов. Примітно, що для брата Роже характерне особливе розуміння любові. Її він розуміє як єднання. Вона є «сопричастям» з людьми і Богом. Разом любов і довіра є запорукою віри. Тому жест Христа на іконі – це жест довіри і любові, що найповніше виражає і найяскравіше втілює назву книги. Проста довіра – це простягнута рука до ближнього. Брат Роже, заснувавши Тезе, простягнув руку всім, хто шукає пораду і допомогу.

Другим модусом спілкування є діалог, і в ширшому сенсі співіснування, з «іншим». Перебуваючи у соціумі, кожен має навчитись прокладати місток порозуміння до того, хто не схожий на нас самих. Ізольованість індивіда й атомізація суспільства стали прикметними ознаками нашої доби. Брат Роже також вбачає внутрішню замкнутість і відстороненість однією з наріжних проблем сучасного світу. Усвідомлення цього факту, а також відсутність ілюзій щодо суспільного устрою роблять слова брата Роже актуальними і нагальними. Те, що відрізняє його голос в хорі інших, – це особливе і відмінне розуміння ролі, що її відіграє в нашому житті інша людина.

Часто ми сприймаємо «іншого» як непримиренного антагоніста. У найкращому випадку його присутність є можливістю втечі від самотності. У розумінні ж брата Роже «інший» має неабиякий потенціал для духовного розвитку й пошуку шляху віри. Він дає можливість розкрити і пізнати себе. Розділяючи з ним віру, ми стаємо на шлях довіри і любові. При цьому важливим є не тільки спільне переживання віри, але й обопільний її пошук, в якому обоє слідують за Христом.

Активна присутність «іншого» також уможливлює ще один важливий аспект життя – діалог. Через нього реалізується бажання спілкування. Розмова, що відбувається між двома, обмін думками, почуттями, переживаннями і сумнівами є шляхом до порозуміння і примирення. Напевно, тому з численних свідчень очевидців і за власним зізнанням брата Роже, він дуже уважно дослуховувався до співрозмовника й завжди ставився з повагою до слів свого візаві. «Замість того, щоб нав’язувати себе іншим, викликаючи в них відчуття нечистого сумління, чи переходити на іронічний тон, дозволь своєму серцю сповнитися співчуттям» (с.38).

Думка про спільне переживання віри мала розвиток і знайшла своє втілення у житті спільноти, що дозволяє «подолати ізольованість у сподіванні живої віри» (с.16). Приймаючи «іншого», людина стає на шлях довіри, що є першим кроком до примирення. А це, на думку брата Роже, є найпершим завданням людства. Сьогодні спільнота Тезе, організована на засадах любові до ближнього й довірі до «іншого», збирає довкола себе все більше послідовників різних конфесій. Адже Роже Шютц володів даром бачити крізь поверхню відмінностей первинну для всіх людей єдність. За словами Марчелло Фіданціо, «на вершині своїх пошуків брат Роже відкрив Божу любов до кожної людини» (с.26). Самими своїми роботами, в яких майже пряме звертання автора до читача створює відчуття розмови, він закликає до діалогу.

У цих коротких фрагментах праць брата Роже вражає масштаб його думки, що досягає універсальності. Витяги з «Джерел Тезе», програмного документу спільноти, є настановами для братів, що дали обітницю жити разом відповідно до Євангелія, але вони є також добрими вказівками для співжиття у тій спільноті, що ми називаємо її людство. Його поради є особистісними, і їх можна сприймати як індивідуальний кодекс чеснот, але насправді істини, що їх виголошує брат Роже, – універсальні. «Намагатися у всьому зрозуміти іншого» (с.51), «уникати стереотипів» (с.54), «полегшити страждання найменших» (с.76), «любити та вибачати» (с.78), «прощати та ще раз прощати» (с.80), «обрати любов» (с.82), «жити у сопричасті» (с.85). Ці слова вже давно знайомі й багато разів промовлені, але повсякчас і повсякдень губляться у рутині та коловороті побутових дрібниць. Тим не менш книга не викликає відчуття повтору, тому що слова брата Роже звучать в новій тональності відповідно до головної теми сьогодення.

О. СингаївськаЗдається, що «Проста довіра» з’явилась в українському книжковому потоці саме на часі. Вона особливо зацікавить молодого читача. Адже у книзі відчувається неабияка проникливість і обізнаність зі страхами, проблемами і бажаннями молодих людей, серед яких чільне місце займає потреба самореалізації. Брат Роже розумів життя як пошук і пропонує молоді разом шукати правильний шлях.

Єдине, що трохи спантеличує в цій книзі – це її фрагментарність, часом уривки здаються занадто короткими. Втім, вона ж і спонукає на подальше знайомство з особистістю брата Роже і на прочитання його праць, через які засновник Тезе звертається до кожного, хто відкрив «Просту довіру».

Ця книга без сумнівів знайде свого читача. Вона стане у пригоді тим, хто хоче дізнатися більше про спільноту Тезе, про життєвий шлях брата Роже, або шукає «іншого», з яким можна було б розділити почуття щирої віри. Через сторінки брат Роже продовжує проповідувати любов і довіру, щоб кожен разом зі Св. Міною міг сказати «Я був з Христом, є і буду».